О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Кумедне і сумне. Чи існує в Україні експертне середовище

 08-03-2019 23:55 

Кумедне і сумне. Чи існує в Україні експертне середовище
Сталий розвиток сучасної цивілізації значною мірою залежить від адекватного сприйняття націями та державами об’єктивних викликів з боку природного і соціального довкілля та оптимальної реакції на них.


Матеріал друкованого видання
№ 10 (590)
від 7 березня


А це вимагає наявності високопрофесійних експертів, здатних глибоко й фахово аналізувати різноманітні глобальні, геополітичні, регіональні, міждержавні ситуації й давати відповідні оцінки, рекомендації та пропозиції тим, хто ухвалює рішення і відповідає за них. Проте не менш суттєвим обов’язком експертів є інформування широкого загалу, щоб суспільство було в курсі головних подій, важливих для людства та окремих країн. І це інформування також має бути якісним, точним та об’єктивним, а не пропагандистським зомбуванням і дебілізацією мас, прикладів чого в історії людства дуже багато, від сталінського агітпропу та контори доктора Ґеббельса до нинішньої пропагандистської машини Кремля, що перевершила (і набагато!) і першого, і другого попередника.


Якщо ж говорити про ситуацію із соціально-політичною експертизою в Україні, то найпристойніший її рівень спостерігається в кількох журналах і газетах, а надто тих, що не тяжіють до «жовтизни» й таблоїдності. На жаль, таких небагато. Звісно, тут дається взнаки об’єктивна особливість «паперової» преси (на відміну від електронної) — наявність часу для того, щоб подумати, критично оцінити власні висновки й надати загалові зважену думку. ТБ і радіо — це індустрія з безперервним циклом виробництва, де часто-густо реагувати треба миттєво. І тут надзвичайно багато залежить від освіти, інтелекту, фаховості експерта. До речі, ще й від того, чи є він насправді експертом.


Медійна індустрія вимагає великої кількості коментарів і тих, хто завжди готовий їх давати, називаючи себе експертом. Нерідко на телеканали запрошують будь-кого, хто потрапив під руку. Самі журналісти часто не здатні правильно оцінити рівень фаховості того, хто згоден виступити в ролі експерта, тому змушені довіряти, керуючись якимись побічними ознаками (вчений ступінь, якісь премії та відзнаки, авторитетність у певних колах тощо).



Читайте також: Повернення Донбасу очима українців


Якщо такий гість виявився не набагато розумнішим від теле- чи радіоведучого (і той здатен зрозуміти тези запрошеного), якщо він не казав чогось несумісного з позицією власника ЗМІ, то його поступово беруть в «обойму», його почнуть запорошувати постійно, навіть на обговорення тем, знавцем яких він не є. Хоча наші «експерти» розуміються геть на всьому, принаймні беруться коментувати все. Як писав Салтиков-Щєдрін: «Ніхто не хоче робити свою справу, але всі охоче беруться за те, що поруч». Політологи з розумним виглядом просторікують про найскладніші нюанси юриспруденції, а пожиттєво цивільні люди, які ніколи не демонстрували зацікавлення військовими справами, беруть на себе функції експертів із мілітарних питань. Є чимало випадків елементарної некомпетентності, що набуває мало не фольклорних форм: автор цих рядків на все життя запам’ятав феноменальний вияв журналістського невігластва (це явище часто накладається на нефаховість експертів і дає подвійний ефект), коли у 2008 році під час російської агресії проти Грузії журналістка «5 каналу» в репортажі із Севастополя доводила, що показаний на екрані рейдовий буксир є… крейсером. У місті, де цього не плутають навіть вихованці дошкільних закладів, регіт був гомеричним. Між іншим давно не пам’ятаю, щоб хтось у нас зацікавився рівнем і якістю журналістської освіти в Україні, тим, чому лише в дуже небагатьох випускників журфаків вдається виховати смак до самоосвіти та постійного самовдосконалення.

В Україні є окремі експерти, проте немає експертного середовища як сталої специфічної спільноти зі своїм етичним кодексом, своїми внутрішніми нормами, принципами, визнаними правилами верифікації, зі своєю ієрархією репутацій


На ще одному телеканалі з’являється пані кандидатка історичних наук, яку представляють експертом із релігійних питань. Вона виголошує вікопомну фразу: «А Західна Україна — це всуціль греко-католики». Проте релігійна географія України засвідчує інше: так, Галичина є «цитаделлю» УГКЦ, але в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях, а також на Закарпатті є великі групи православних. Буковина всуціль православна, як і Волинська та Рівненська області.


На телеканалі ZIK відбувалася дискусія між екс-нардепом, колишнім політв’язнем і дисидентом Степаном Хмарою та одним із найавторитетніших експертів, професором Києво-Могилянської академії про ситуацію на Азовському морі. Професор стверджував, що не можна розривати одіозний договір часів Кучми про Азовське море як спільне для України і РФ, бо тоді Росія перекриє Україні Керченську протоку, мотивуючи це тим, що після анексії Криму протока стала її територіальними водами. Виявилося, що Степан Хмара краще ознайомлений із міжнародним правом, зокрема морським, ніж експерт. Він популярно пояснив, що режим територіальних вод не поширюється на міжнародні протоки, і навів приклад: Босфор і Дарданелли, які Туреччина не має права з власної примхи закрити, посилаючись на територіальність цих проток. Звісно, РФ незалежно від міжнародного права та бездоганної поведінки України може утнути що завгодно, але блокування Керченської протоки в будь-якому разі є незаконним, протиправним. В Україні поширений тип експертів — обслуги або влади, або певних політичних партій.



Вони мають захищати й обґрунтовувати публічно ті чи інші кроки цих сил, аж ніяк не будучи незалежними аналітиками. Суспільство ще не забуло, як кілька років усі ті експерти запевняли: якщо Україна запровадить воєнний стан, то всі західні партнери кинуть її напризволяще. Аж раптом ще до нового 2019 року Петро Порошенко оголосив воєнний стан (щоправда, лише на один місяць). І нічого з обіцяних жахів не сталося. Практично кожен телеведучий в Україні має свою «обойму» постійних експертів. Така постійність розбещує через відсутність конкуренції (неконкурентність, брак змагальності в жодній сфері не ведуть до поступу), коли не треба вдосконалюватися, коли експерт звикає до суперкомфортних умов, та й тележурналістові зручно працювати з таким постійним кадром, від якого не може бути ніяких несподіванок чи незапланованих дискусій. Прикро, але треба визнати, що серйозних, фахових, таких, що бережуть свою репутацію, яка формувалася роками, експертів сьогодні в Україні обмаль. Зате хоч греблю гати «експертів» за викликом, які теревенять про будь що на вітчизняних телеканалах. На відміну від цієї зручної та безвідмовної публіки, фахових і авторитетних експертів не дуже полюбляють ведучі, бо вони надто складно говорять, жорстко обстоюють свої позиції, а треба простіше і яскравіше, без «клінча» з опонентом-невігласом чи типовим представником «обслуги». Простоту й доступність профани цінують більше, ніж істину. На ток-шоу виграє той, хто краще вміє маніпулювати неосвіченою (у деяких питаннях) публікою за допомогою гучних і гарних фраз, дотепно-кумедних висловів, хоча й часто-густо беззмістовних. Театральні ефекти замість наближення до адекватного розуміння ситуації.



Читайте також: Війна, томос, НАТО і тотальна невизначеність


В Україні є окремі експерти, проте немає експертного середовища як сталої специфічної спільноти зі своїм етичним кодексом, своїми внутрішніми нормами, принципами, визнаними правилами верифікації (перевірка інформації та публічних тверджень, блокування фейків), зі своєю ієрархією репутацій тощо. Між іншим, постійні проблеми із соціологічними фундаціями в Україні також пов’язані з відсутністю соціологічного середовища, коли численні окремі соціологи та компанії існують у режимі вільнохаотичного буття, без механізмів саморегуляції та самоконтролю, поза професійно-громадською думкою, без атмосфери цеху професіоналів, без взаємної цехової відповідальності. Тому щоразу (а надто в період виборчих кампаній) з’являються десятки диких «партизанських» соціологічних структур та окремих діячів, що наповнюють пресу сумнівними рейтингами. Звісно, це провина не тільки самих соціологів, а й політичної системи, що давно використовує соціологічні дані як інструмент маніпуляції, тиску на свідомість виборців.



А телебачення, немов збільшувальне скло, веде до гротеску, показуючи всі біди експертної сфери України, що ніяк не може самоконституюватися, перетворившись з «обслуги» на відносно незалежну, але абсолютно дієву в соціально-політичному процесі систему за прикладом експертного середовища США та Західної Європи. Можливо, тоді й українське ТБ з олігархічного перетвориться на цивілізоване. Насмілимося сподіватися, що кланово-олігархічний устрій не є вічним прокляттям України.


Ігор Лосєв,  https://tyzhden.ua/Society/227484


рейтинг: 29
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2019 Разработка: