Микола Стрижак: «На найродючіших землях Європи повинні проживати найбагатші селяни - українські»

 01-12-2017 13:12 

Нещодавно Кабінет міністрів зініціював запровадження державного свята – Дня фермера. Щоправда, відповідного указу Президент Петро Порошенко ще не підписав. Однак у фермерській спільноті новину зустріли двояко: хтось зрадів, а хтось сприйняв як насмішку влади: краще б повернули спецрежим ПДВ, бо день фермера й без указу багато років святкують 19 червня... Важче чи легше стало жити українському фермеру за постмайданної влади і як Асоціація фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ) оцінює державну політику щодо фермерства за останні три з половиною роки?

Про це наша розмова з віце-президентом АФЗУ Миколою Стрижаком.


- Думаю, що статистика скаже найпромовистіше: за останні три роки із 43 тисяч фермерських господарств (ФГ) залишилося 33 тисячі.

Мабуть, не від доброго життя. Але ми не тільки оцінюємо державну політики щодо фермерів, а й активно долучаємося до її формування.

Зокрема, завдяки наполегливості АФЗУ й підтримці фермерських громадських організацій Європи та США ми вийшли на наш уряд з конкретними пропозиціями. Тож 13 вересня ц.р. Кабінет міністрів України ухвалив Постанову «Про схвалення Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018-2020 роки». Концепція спрямована на створення організаційних, правових та фінансових передумов для розвитку фермерських господарств та сільськогосподарських кооперативів, поліпшення матеріально-фінансового становища сільського населення. Цей документ був підготовлений Мінагрополітики у тісній співпраці з Асоціацією фермерів та приватних землевласників – найбільшим професійним об’єднанням фермерів в Україні.

- Чи можна говорити про широку підтримку цієї концепції на найвищому рівні?

- На жаль, ні. Її підтримують прем’єр-міністр Володимир Гройсман, в.о. аграрного міністра Максим Мартинюк, трохи менше - Мінфін, Мінекономіки. А от з боку маленьких клерків профільного міністерства йшов страшний супротив під час підготовки документа!

- Які основні положення цієї концепції і чи нарешті знайдена відповідь на сакраментальне питання: так який же устрій Україна будує в аграрному секторі економіки - латифундиський чи фермерський?

- Відповідь є: в аграному секторі будуть різні форми господарювання, але віднині пріоритет надаватиметься розвитку фермерства. Зараз це 33 тисячі ФГ і 1100000 особистих селянських господарств. В Європі це називається «фермерські господарства на сімейній основі». Головне в концепції – щоб в Україні стало багато заможних людей. Щоб село за якістю життя не поступалося місту, щоб там були відновлені трудові ресурси, а суттєві податки надійшли в бюджети органів місцевого самоврядування. «Ми маємо підняти українське фермерство на абсолютно новий якісний рівень. Це дасть можливість створити нові робочі місця на селі, наситити якісними продуктами внутрішній український ринок, та зробити значний внесок у розвиток національної економіки», - зазначив Володимир Гройсман, звертаючи увагу на важливості ухвалення Концепції. Ми знайшли з урядом порозуміння в тому, що якщо ми йдемо в Європу, то повинні сповідувати фермерськеий устрій і розвивати його.

- Однак крім моральної підтримки фермерства має бути й фінансова...

- Так, у проекті бюджету на 2018 рік для розвитку фермерства і сільської коооперації закладено 1 мільярд гривень.

- Пригадую, що коли уряд Яценюка забрав у аграріїв спецрежим ПДВ, то експерти називали цифру 13 мільярдів гривень обігових коштів, які у них відібрали...


- Я б теж не сказав, що 1 міяльрд – це багато. Але в порівнянні з тим, що фермерам майже нічого не давали останні роки, то це вже багато. Окрім цього, в Міністерстві аграрної політики та продовольства з подачі Володимир Гройсмана з жовтня ц.р. запроважено посаду заступника міністра з питань розвитку фермерства. Її обійняв Віктор Васильович Шеремета, фермер з Переяславського району Київщини. Також завершується формування Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, де генерального директора рекомендуватиме АФЗУ. Зараз розробляється механізм освоєння коштів через фонд.

- Якими мають бути результати реалізації Концепції?

- Після року дії Концепції кількість фермерських господарств має зрости до 60 тисяч, ще через рік – до 100 тисяч, а у 2020 році – до 150 тисяч. У результаті реалізації Концепції очікується збільшення частки фермерських господарств у виробництві валової продукції сільського господарства до 12%, зростання кількості робочих місць у п’ять разів - із 100 тис. до півмільйона, технічне переоснащення фермерів, збільшення на 10% площ під органічними культурами.

- Фантастичні цифри! У мене, як у журналістки, яка за останні три роки написала десятки критичних статей і журналістських розслідувань про проблеми розвитку фермерства і корупцію в земельних правовідносинах, просто не складаються пазли: уряд Гройсмана, який, м’яко кажучи, не створював режиму максимального сприяння фермерам, раптом добровільно кардинально змінює свою позицію. Чи, може, розворот держави обличчям до фермера є наслідком того, що АФЗУ у попередні роки показала свою силу потужними протестними акціями, коли фермери неодноразово пікетували Верховну Раду, Кабмін, перекривали дороги по всій Україні?

- І це також, і в значній мірі. Однак закладене в Концепції цілком реальне. Адже на розвиток фермерства передбачено мільярд гривень не тільки у 2018 році, а щорічно по мільярду. Допомога надаватиметься фермерським господарствам, які мають до 100 гектарів землі. Додатково ми внесли пропозицію в Кабмін про повернення спецрежиму ПДВ тим фермерським господарствам, які підпадуть під дію програми підтримки фермерства на 2018-2020 рр. Урядовці нібито й не проти, але ж іще є Міжнародний валютний фонд, який любить фермерів. Тільки своїх, а не українських. Та наш уряд повинен любити своїх фермерів. От і подивимося, чия любов сильніша! Отакі наші здобутки від цьгорічного Дня фермера й по сьогодні.

- Над чим зараз працює АФЗУ?

- Розробляємо проект закону «Про обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи», над тим, щоб спростити звітність та оподаткування фермерських господарств розміром до ста гектарів, щоб вони в Державну фіскальну службу зі звітами ходили один раз на рік і сплачували єдиний податок.

- Малим і середнім фермерам цікаво, як наступного року розподілятиметься «фермерський» мільярд?

- Планується, що 700-800 мільйонів піде на підтримку фермерів, а 200-300 мільйонів гривень – на обслуговуюючі сільськогосподарські кооперативи. Щодо останніх, то фінансуватимуться конкретні проекти. Якщо в селі, наприклад, 50 чи 100 корів і селяни організують кооператив та напишуть проект, то можемо надати для нього кошти на молоковоз чи танк для охолодження молока, маслобойку чи інше необхідне обладнання. Для того, щоб підтримати переробку в сільській місцевості.

- Фінансова підтримка з мільярду надаватиметься тільки новоствореним ФГ чи й уже існуючим?


- І тим, і тим. Але якщо з району, приміром, надійде десяток заявок, то найперше її отримають новостворені, рекомендовані районними асоціаціями фермерів та приватних землевласників (бо латифундисти швидко й легко можуть створити кілька ФГ), які найкраще знають ситуацію в своєму районі. Є ще й інші пріоритети: тваринництво, овочівництво і садівництво, виноградарство, вирощування органічної продукції.

- Який буде середній розмір допомоги?

- Хочемо, щоб раз на рік фермер міг придбати трактор, комбайн чи вантажівку – це десь у межах 300-400 тисяч гривень. Наприклад, зараз трактор МТЗ коштує 500 тисяч гривень. От фермер спочатку купує його за власні кошти, а потім держава відшкодовує йому 300 чи 400 тисяч.

- Чи знаходите ви прозуміння в профільному аграрному комітеті Верховної Ради?

- Скажу так: з багатьох питань ми вже його знайшли, але головний наш лобіст – прем’єр-міністр. Утім, і в нього не все виходить з першого разу... Не можна сказати, що народні депутати не розуміють, наскільки важливо підтримати фермерство в країні. Вони все прекрасно розуміють! Однак аграріїв у парламенті представляють в основному крупні землевласники. І їм конкуренти у вигляді дрібних і середніх фермерів зовсім не потрібні. Тому вони голосують проти.

- Тож позитивні подвижки в державній політиці щодо розвитку фермерства також є результатом і вашої активності в пресі, і великої й наполегливої роз’яснювальної роботи?


- Так, ми навчилися переконувати владців. Звісно, не всіх і не відразу вдається переконати. Бо як, наприклад, можна переконати двоюрідного брата аграрного «короля» Андрія Веревського – нардепа Олексія Мушака, адже Веревський купив для родака місце в Раді для того, щоб він лобіював його інтереси. Звісно, що ніяк. І ця молода людина аж зі штанів вистрибує, щоб запровадити в Україні продаж землі. Мовляв, у бабусь забрали право продавати землю! Я йому кажу: «Ну ти молодець! Спочатку бабусів обсадили злиднями, а потім за шматок хліба відберете у них паї!» Тому завдання нашої Концепції – навчити дрібних одноосібників господарювати, підтримати їх.

І обов’язкового з 1 мільйона виросте 200-300 тисяч справжніх фермерів, які матимуть 30-50, а може, й 100 гектарів землі. Таким новим господарям віддадуть землю в обробіток матері, бабусі, дядьки, троюрідні брати, куми, свати. Земля й справді повинна рухатися. Але не у формі прямого продажу, як цього вимагає МВФ. Вірю, що настане такий час, що жити й працювати в селі буде престижніше, ніж у місті.

- Мимоволі спадає на думку, що на теренах України за всю її багатовікову історію найбільше середній клас на селі підтримував царський прем’єр-міністр Петро Столипін.

- Виходить, що так. Попри неоднозначну оцінку його діяльності, це була дуже мудра людина. На землях, де проживали етнічні українці, його земельна реформа йшла найуспішніше. З 1907 року селянам держава давала кредит на 53 роки, 50 десятин землі й пару волів або пару коней. Ще й досі на Черкащині та Полтавщині маленькі села називають «столипінськими хуторами».

Довго думав, чому на таких хуторах оселяли саме по одинадцять сімей, а сім’ї тоді традиційно були багатодітними. А потім дізнався, що в загін самооборони, який обов’язково створювався на хуторі, входило по одному озброєному вершнику від кожної сім’ї, а одинацятим був десятник, тобто, по-сучасному, це – військове відділення. В поле працювати чоловіки виходили з шаблями й гвинтівками, щоб при необхідності дати відсіч ворогу й захистити свій врожай.

Результат столипінської аграрної реформи в Україні – заможні селяни-власники, яких більшовики обізвали куркулями. І доки радянська влада їх фізично не винищила й не вивезла на Соловки та у Сибір у табори ГУЛАГу, не змогла забрати у селян землю, худобу й реманент та загнати всіх у колгоспи.

Нинішні фермери – це за сталінською термінологією «куркулі». Але їх набагато менше, ніж могло б бути за 26 років незалежності України. Тож необхідно надолужувати упущене швидкими темпами, щоб через десяток років у нас був вирощений свій покупець на землю – звичайний український селянин.

- А от розмови про негайний продаж землі зараз якраз трохи стихли на Печерських пагорбах...

- Нам вдалося переконати тих, хто ухвалює рішення, що це не на часі. І що для українців земля – набагато більше, ніж агрономічна категорія, це - доля і майбутнє кожного селянина, це місце, де проходить його життя. Дуже багато крові пролилося на українській землі і за українську землю. Якщо вдасться розвинути фермерство, то ми обійдемося без усіляких іноземних інвесторів і покупців української землі. Мені литовці не один раз казали: робіть що хочете, але тільки не продайте землю іноземцям. Бо це може стати трагедією для народу і країни.

- Ви кажете: ми переконали. Кого, Кабмін?

- Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку. Спочатку їхніх радників переконали, а потім і наш уряд. Адже поза сумнівом, що так званий вільний ринок землі завершиться тим, чим завершився в Україні вільний ринок сертифікатів промислових підприємств на початку незалежності: їх скупили кілька десятків скоробагатьків.

Завершиться тим, чим вільний ринок землі завершився у Болгарії: там всією орною землею країни володіють 22 власники, з них жодного - болгарина. Сільська територія Болгарії зруйнована повністю. Ми ж хочемо, щоб сільське господарство у нас розвивалося, як у Польщі, Румунії, Угорщині, Словакії, Німеччині, Франції.

Я скільки їздив, то скажу, що французи по сільському менталітету до нас найближчі. Вони кажуть, що пуп французької нації закопаний у селі.

Жартують, що в Парижі живуть парижани, а не французи. І найпоширеніше у Франції сімейне фермерське господарство, де немає найманих працівників, а працюють члени сім’ї й родичі.

Якщо й ми це зробимо, то окрім виробників виростимо ще й великих патріотів України. У Естонії та Латвії фермерами до 1940 року (окупації цих країн СРСР – Авт.) були данці, норвежці, шведи, фіни.

І коли прийшла радянська влада, то ці іноземці зібрали лахи й поїхали додому. А в Литві фермерами були литовці. То там литовські «лісові браття» до 1971 вели партизанську війну проти «совєтів». Тому на найродючіших землях Європи повинні проживати найбагатші селяни Європи - українські.


Розмовляла Людмила Стельмах (Кучеренко),