О Проекте   Игры   Сам себе Политикантроп   Пикейные жилеты   Книги наших авторов     Регистрация | Вход


Хто в місті Дніпрі очікує «другого пришестя»?

 15-04-2018 19:13 

Історія повторюється двічі: спочатку у вигляді трагедії, а потім – у вигляді фарсу. Ця знаменита фраза К. Маркса може, на жаль, знайти реальне підтвердження в історії сучасної України, і досить скоро. Принаймні, таке враження складається при «зануренні» в повсякденне життя міста Дніпро (колишній Дніпропетровськ) та деяких міст Дніпропетровської області (наприклад, Кам’янське, колишній Дніпродзержинськ). Тут певною частиною населення (і не такою малою, за моїми суб’єктивними враженнями та об’єктивними даними соціологів) очікується «друге пришестя» до влади Партії регіонів, вірніше, її реінкарнації у вигляді Опозиційного Блоку, який тут ще зветься «ОПА!блок», та інших, але так само напівкримінально-олігархічних, політичних сил.

Так, мова йде саме про ту одіозну Партію регіонів та її сателітів, із ким в сучасній українській історії асоціюється період Януковича та розстрілів на Майдані, Єврореволюції та початку гібридної війни Росії проти України. І починаєш замислюватися над специфікою людського світосприйняття, коли на запитання, «а що ж тоді було такого хорошого?», тобі відповідають, що «не було війни в країні» (!) та «Янукович крав, але й іншим давав, при ньому легше жилося». Проте, останнє є цілком очікуваним месиджем від певного контингенту населення.

Як відомо, саме промисловій частині центру та сходу України ми «завдячуємо» олігархічно-клановим характером української державності. Тут під патронатом Леоніда Кучми цілеспрямовано вирощувалися кілька кланів, деякі з яких від початку мали мафіозний характер. А клан – це певна, і досить велика група; і часто не так страшний пан, як його двірня. У нашому випадку – ті, хто обслуговує великий олігархічний капітал і з того годується. Тому й не випадково, що саме на цих територіях можна почути: «От прийдуть наші, і все стане на свої місця! А то якийсь там прикордонник сміє мені рекомендувати не вести справи з агресором. Ще хтось вчитиме, як мені гроші на себе та сім’ю заробляти. Це він їм агресор, а я не збираюсь воювати!» Й інші подібні твердження, які є своєрідним переказом «народною» мовою ключових положень відомої статті Віктора Пінчука щодо «замирення» з агресором за рахунок відмови від Криму та повного контролю за Донбасом.

Почувши таке, починаєш думати, що для цієї частини населення, між іншим, громадян України, саме країна їхнього проживання і є ворогом. Але й тут не зовсім так. Виявляється, їм ««рускій мір» на х… здався: «Оті п’яндилиги кацапські ні на що не здатні, тільки все в свинарню перетворювати, як-от вони Донецьк «удєлалі»».

А ті «наші», на яких очікують, то «хазяєва», по простонародно-трамвайному, тобто багаті бандюки-олігархи та їхні «кидали» й «нагинали», «разводящіє» і «смотрящіє», при яких годується чимала частка наших співгромадян. А ще тут «працює» розподіл на «вони» і «ми». «Вони» - це «націоналюги», «западенці», «бандерівці» чи місцеві «жидобандерівці», а «ми» - це тутешні «авторитети», «хазяєва» зі своїми уподобаннями, переконаннями, амбіціями та бізнес-інтересами, - ті, кого ніякі українські майдани ніколи не зроблять патріотами «этой страны». Це від них та їхньої обслуги, довірених, подільників, менеджерів бійці АТО не раз чули: «Я тебя туда не посылал», коли мова заходила про війну на Сході України. Отож і вимальовується картина можливого «тріумфального» повернення «наших новых лиц» старої «партії влади» на найближчих виборах до влади, принаймні, на рівні міста й регіону, «завдяки» прихильникам та любителям ловити рибку у мутній воді.

Усе вище викладене – не випадкове враження настраханої гастролерки, яка вперше стикнулася з реаліями «юга-вастока страни», як раніше називали та й зараз називають ці території чимало їх представників. Авторка статті народилася у Дніпропетровську, закінчила там школу та працювала на заводі, а вже потім поїхала вчитися до Києва. Вона сама часто буває у Дніпрі та має там близьку рідню, і чула всі ці інвективи від добре й не дуже добре знайомих жителів міста, які, можливо не-землячці такого й не сказали б..

Утім, погляньмо на дані оприлюдненого Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці цього лютого опитування. Трійка лідерів претендентів на президентство по Дніпропетровській області виглядає так: Юрій Бойко – 12%, Вадим Рабінович – 10%, Юлія Тимошенко – 9% від загального числа виборців. Олег Ляшко та Петро Порошенко (по 6%) поділяють 4-5 місця. Але найбільше має «інший кандидат» (є така рубрика в анкеті) – 13%. Є великі сумніви, що за цією рубрикою ховаються якісь демократи. Тобто загалом «олігархічна партія» за собою має не менше третини всіх виборців Дніпропетровщини. А ще ж є рубрика «важко відповісти», а це 23%. Натомість «проукраїнський» (з певною мірою умовності) сегмент має за собою лише чверть електорату…

Олігархічний реванш ретельно готується. Ще де ті вибори, а усе місто Дніпро «обвішане» бігбордами з «новими» Вілкулами та опоблоківцями. А як неодноразово мені жалілися місцеві громадські активісти, газету «День» у Дніпрі «удень із вогнем» не відшукаєш. Громадськими активістами міста Дніпра висловлюється велика тривога за майбутнє міста. Часто після спілкування з ними складається враження, що ці люди відчувають себе, як ті, кого прив’язали до порохової бочки, що має от-от вибухнути.

До речі, цікавим є й той факт, що саме у Дніпропетровській області, як виявилось зі слів місцевих волонтерок, є люди, які «волонтерять» для проросійських сепаратистів. Теж за принципом «наші»-«ваші». «Наші» теж воюють, як і «ваші». Отже, теж потребують допомоги.

Усі ці реалії варто не просто знати, а й враховувати, якщо по-справжньому прагнути незалежності України від імперії Кремля. Адже неважко помітити, що всі українські майдани досі завершувалися реваншем певних сил, які відомий вчений Б. Андерсон назвав представниками компрадорського капіталу. Специфікою такого капіталу, який виникає в постколоніальний період в історії колишньої колонії, яка нещодавно звільнилась від імперських пут, як, наприклад, Україна, що вийшла з-під влади совєтської імперії, є його «катастрофічна» непатріотичність, жадібність – аж до патології та прагнення особистісного збагачення будь-яким шляхом. А ще страшенна корумпованість всіх гілок влади, «замороченої» на такий капітал та ще й олігархічно-клановий устрій держави, не притаманний цивілізованим європейським країнам. Усе це ми й спостерігаємо в сучасній Україні.

При такій дійсності частина населення обов’язково буде прагнути «другого пришестя» тих, «які самі крадуть, але й іншим дозволяють». І ще неважко помітити, що кожен такий реванш закінчується все сильнішим прагненням до диктатури та все жорсткішим спротивом громадян. Бо нині вже значна частина «пересічних» українців розуміє чи відчуває, що більше допускати «руху по колу» не можна, і готова до самовідданої боротьби.

У підсумку маємо, що країна увесь час балансує на межі буття/небуття. І чи перетвориться любов до одіозної Партії регіонів і Віктора Януковича чи до інших висуванців олігархату (а «розкрутити» потрібного персонажа з нуля за допомогою підвладних олігархам телеканалів за рік можна) на комічний епізод невдалого «другого пришестя» в історії теперішньої України, а чи стане «кривавим воскресінням»? І чи завжди «історія вдруге» є фарсом, який, до речі, теж може бути кривавим?… От у чому питання.


Ірина Грабовська,  https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/hto-v-misti-dnipri-ochikuye-drugogo-pryshestya


рейтинг: 39
голосование окончено


<<Вернуться в раздел

Добавить комментарий
Ваше имя:  
Редакция категорически не согласна с мнениями журналистов, помещенными на сайте, и морально готова свалить ответственность на кого угодно.
Главный редактор Эммануил Отнюдь
 
 
Использование материалов разрешается только при условии ссылки
(для интернет-изданий - гиперссылки) на Politican.com.ua

© Politikan.com.ua 2008-2018 Разработка: